Онлайн круглий стіл для ЗДНВР

 

Сьогодні відбувся онлайн круглий стіл на тему:"Педагогіка партнерства як формула виховання активного громадянина" 

Онлайн-засідання парламенту

 На засіданні парламенту

Обговорювалася тема ,, Шоу Талантів гімназії " та про Всеукраїнську бдагодійну акцію"Солад-захисник Батьківщини ". Запропонували розробити обереги для наших захисників. 

Українська хартія вільної людини

 Членами парламенту підготовлена інформація про УХВЛ та передана ГП Безушко Віталіні яка в свою чергу опрацювала та презентувала даний матеріал у вигляді презентації... 

Андрей Шептицький Мойсей українського духу

1. Рід Шептицьких надзвичайно пов’язаний з духовенством. Він подарував церкві своїх синів – ігуменів, єпископів, трьох митрополитів.

Це старовинний боярський рід, який відіграв велику роль в нашому церковному та національному житті.

Про одного з них – графа, релігійного і громадського діяча, щедрого мецената, дбайливого опікуна і будівничого, подвижника єдності – справжнього Князя Церкви, одного з найбільших постатей України й Української Церкви – Андрея Шептицького буде ця розповідь. 

2. Роман Марія Александр Шептицький, який обрав собі ім’я  апостола Русі – України Андрея, в  науковому  світі був відомий як доктор права, філософії і теології, а серед віруючих галичан – як Львівський митрополит – Андрей Шептицький.

Народився він 29 липня 1865 року в мальовничому селі Прилбичі, що на Яворівщині біля Львова, в сім’ї графа Івана Шептицького та графині Софії Фредро.

 

 

3. Батько його, Іван Шептицький, походив із древнього лицарського роду Сасів, який за особливі заслуги перед князівством отримав своє шляхетство від самого Данила Галицького, а  прізвище “Шептицький” від родового маєтку села Шептиці (Шептич).

Його мати Софія була дочкою відомого польського письменника Олександра Фредра.

Високоосвічена, вільно спілкувалась кількома мовами, малювала, грала на фортепіано, і водночас була скромна і проста. Подружжя Шептицьких мало семеро синів, трьох з яких батько назвав на честь галицьких князів Романом, Левом і Юрієм.

Між мамою і дітьми була величезна довіра, великий духовний зв’язок і любов.

 

4. Перший син Стефан помер у віці 2-х років, Єжи (Юрій) помер у віці 17-ти років.

Третім сином Шептицьких став Роман, відомий як Андрей Шептицький.

Четвертий — Казимир — успішний адвокат, який у віці 43 років полишив світську кар’єру і став монахом – студитом і відомий як Климентій Шептицький.

П’ятий — Олександр. Шостий — Станіслав – військовий аташе Австро-Угорщини  в Римі перед Першою світовою війною,  потім – генерал польської армії.

Сьомий- Лев, під час першого російсько-більшовицького вторгнення у 1939 році, був замордований більшовиками в Прилбичах разом із дружиною.

 

 

5. Про ранні роки життя Митрополита відомо з книги-спогадів його матері Софії Шептицької. Зокрема вона зазначає, що в дитинстві Роман вирізнявся сумирною вдачею, любов’ю до молитви, до якої вмів пробудити любов серед оточення. Високоінтелігентним, обдарованим зростав Роман, який з юних років відзначався розважливістю і добросердечністю.

Гімназійну освіту Роман розпочав із десяти років у батьківському домі, а іспити складав у Львівській гімназії імені Франца Йосифа. Таким чином хлопець з відзнакою закінчив чотири класи, а згодом батьки відвезли його разом із братами Юрієм та Олександром в Краків, у гімназію св. Анни, яку він закінчив у 1883 році, теж із відзнакою.

 

 

6. У тому ж році він поступив на військову службу та одночасно навчався на юридичному факультеті Ягеллонського університету, де оволодівав філософією і теологією.

8 січня 1884 року його хворого привели із казарми додому та діагностували скарлатину. У часі хвороби Роман дістав зараження крові і гостре запалення суглобів і був близький до смерті.

Наприкінці лютого одужав, однак за наполяганням лікарів був звільнений з військової служби. Наслідки цієї важкої недуги він переносив усе життя.

Впродовж усіх студентських років Роман відчував потребу повністю присвятити своє життя Господу і переконував батьків дозволити йому вступити до монастиря, але вони вперто відмовляли йому.

 

 

7. Боже покликання ще більше прокинулося у його душі навесні 1886 року, коли батьки відправили його у Рим, гадаючи, що в цій подорожі хлопець розвіється і перестане думати про чернецтво. Адже на нього чекала гарна кар’єра, дівчина-шляхтянка, яка його кохала…

Молодий граф Роман перебуваючи у Римі оглядав старі храми, музеї, слухав лекції славних теологів, познайомився з різними вченими, достойниками і кардиналами.

9 травня 1886 року він присутній на Службі Божій, котру правив сам Папа, славний Лев XIII, а потім був представлений до папського благословення.Після повернення додому молодий граф Роман повідомив родичам про свій твердий намір перейти на східний обряд — вступити до Василіанського чину та посвятити себе службі народу і церкві своїх предків. Зрозуміло, що вони зажурилися, але змушені були погодитися, і невдовзі (28 травня 1888 року) відвезли Романа і його брата Казимира  до монастиря отців Василіан у Добромилі, де вони стали послушниками.

 

8. У серпні 1892 року  Роман висвятився на священика, а вже  у вересні того ж року відслужив свою першу Божественну Літургію у родинному селі в Прилбичах.

З 1896 року він керує монастирем отців Василіан у Львові, а через два роки стає професором теології в Кристинопільському університеті.

17 вересня 1899 року Роман Шептицький висвячується на єпископа  з прийняттям імені Андрея, а 2 лютого 1899 року  імператор Франц Йосиф I номінував єпископа Андрея Шептицького на  Станіславську Єпархію.

Всього півтора року був Андрій Шептицький владикою у Станіславові. Та за той короткий час встиг відвідати багато парохій, ознайомитись з їх життям та  лишити по собі вдячну пам’ять і тривкі сліди. Розпочав будівництво окремої духовної семінарії, заснував  бібліотеку, для якої подарував  4000 книг та зобов’язався  щороку її поповнювати та утримувати.  Митрополит Шептицький першим із вищих ієрархів Греко-католицької церкви почав використовувати народну мову в спілкуванні із вірними (гуцульський діалект).

 

 

9. У січні 1901 року папа Лев ХIII призначив Шептицького митрополитом Галицьким і Львівським.

На Святоюрську гору прибув він 17 січня 1901 року.

Андрей розпочинає свою подвижницьку працю у Львові в соборі Святого Юра, побудованого його предками Києво-Галицькими Митрополитами Атанасієм та Левом Шептицькими.

Його діяльність була настільки багатогранна, що викликає подив, як одна людина могла стільки зробити. Величезний авторитет митрополита сприяв утвердженню греко-католицької церкви. Пастирське слово зміцнювало віру людей, формувало національну самосвідомість.

 

 

10. Митрополит Андрей чи не в кожній суспільній галузі доклався до її розвитку, мав величезний вплив на духовність свого народу.

Від своєї матері, графині Софії Шептицької, успадкував малярський хист, тонке чуття краси і замилування до образотворчого мистецтва.

Маючи значне родинне майно та розпоряджаючись як Митрополит Галицький великими доходами з лісів та земельних маєтків, що належали Митрополії, він всі ці доходи використовував на добро і розвиток українського народу і на славу Божу, на добродійні й культурні діла, на створення релігійних добродійних, просвітницьких і мистецьких установ.

Сам велетень духа жив у митрополичій палаті, як монах-аскет: мала кімната; вовняна чорна ряса монаха-студита, підпоясана звичайним чорним ременем; вервиця за поясом або в руках.

1906 року він організував першу в Україні прощу до Святої Землі – Єрусалима, в якій брало участь понад 500 чоловік.

З особливою ревністю дбав про народну освіту. Допомагав матеріально багатьом середнім школам, “Просвіті”, “Рідній школі”. За власні кошти придбав будинок для дівочої гімназії, а в соборі св. Юра організував Народну школу ім. Грінченка для бідних дітей.

Віддав свої землі для садівничої школи в Липованні  та для хліборобської – в Коршові.

 

 

11. 1903 року заснував Народну лічницю, в якій могли безкоштовно лікуватися бідні люди зі  Львова та усієї Галичини, а сестрами-жалібницями працювали монахині.

 

 

12. Українська убога шкільна молодь та сироти мали в особі Митрополита люблячого і щедрого тата-добродія. Створення Бурси Рідної Школи у Львові, “Вакаційної оселі” для сотень дітей та пластунів, а пізніше – великого Літнища (пристановища)  в митрополичих лісах у Карпатах та  багатьох сиротинців свідчать про велике, благородне, справді християнське серце Митрополита.

 

 

13. Велику підтримку надавав Шептицький для створення у 1912 році дитячої патріотичної організації “Пласт”.

В особі Митрополита Андрея вони здобули і духовного пастиря, і щирого приятеля, що повністю розумів вагу та значення новоствореної організації.

Митрополит Андрей дуже багато матеріально допомагав розбудовувати пластові структури.

Частину свого маєтку у Карпатах подарував він для заснування пластових таборів, надавав деревину та ліс, окремо призначив кошти на пошиття одностроїв, оплачував поїздки.

 

 

14. Митрополит був найбільшим меценатом і покровителем української культури: мистецтва, науки та освіти.

Він проводив послідовну і далекоглядну культурно-національну політику, яка найповніше проявилася 1913 року, коли Владика подарував українському народу  власну мистецьку збірку, заснувавши в такий спосіб Національний музей.

У музеї зібрано все, що має будь-який зв’язок з життям українського народу, з його минулим і сучасним.

До часу заснування цього музею галицькі українці не мали жодного музею, де була б зібрана і збережена їх стара культура.

 

 

15. Митрополит з його європейською освіченістю, як рідко хто в той час у Галичині, розумів гостру потребу виходу українського мистецтва з глухого кута провінційної відсталості на широкі обрії загальноєвропейських шукань. Це і визначило його політику як мецената художників.

Йому завдячують своєю західноєвропейською художньою освітою декілька поколінь українських мистців, – досить згадати серед них лише найбільш знаних, таких як Модест Сосенко (ним Митрополит опікувався з особливою любов’ю і постійністю), Михайло Бойчук, Юліан Буцманюк, Іван Северин, Микола Федюк, Михайло Паращук і інші.

Окрему неоціненну сторінку меценатської діяльності Митрополита становить його довголітня співпраця і фінансова підтримка одного із найвизначніших українських мистців першої третини минулого століття – Олекси Новаківського та його Мистецької школи. Митрополит у найскрутніший час його матеріально підтримав, дав йому захист у своїй домівці на вул. Міцкевича, уклавши з ним угоду, згідно з якою художник за використання помешкання віддавав щорічно по декілька своїх творів до Національного музею. Ця безкорисливість Митрополита, його щира турбота про культуру українського народу нині викликає величезний подив і визнання.

О.Новаківський щедро віддячив за цю неоціненну допомогу своїм високим мистецтвом.

  

16. Однією з відомих робіт художника Олекси Новаківського є картина “Мойсей”, на якій зображено портрет Митрополита Андрея Шептицького в образі Франкового Мойсея, лідера свого народу, який іде попереду з посохом.

О.Новаківський так малював Митрополита, як ніхто інший ні до нього, ні після нього, – великим гуманістом, мудрим духовним пастирем українського народу.

 

 

17. З вересня 1914 року Львів зайняли російські царські війська. Прийшли вони для того, щоб завоювати Галичину, знищити наш національний, релігійний і культурний доробок.  А щоб нагнати страху українцям, забрати у них моральну підпору, московські власті вирішили вивезти Митрополита Андрея, бо знали, що він не тільки князь церкви, але і політичний поводир народу.

Нагоду для цього дала їм  проповідь Митрополита, яку він проголосив у неділю, після наїзду московських військ  в Успенській церкві міста Львова. За цей мужній виступ царська влада 18 вересня ув’язнила Митрополита та вивезла у глиб Росії – спершу до Києва, потім до Нижнього Новгорода, опісля до Курська.

В 1915 році Митрополита Шептицького  перевезли в Суздаль у знамениту духовну в’язницю

Спасо-Єфимівського монастиря, де він перебував в ув’язненні в одиночній камері без права спілкування аж до весни 1917 року.

 

 

18. Лише після повалення самодержавства в лютому 1917 року  Митрополит повернувся до Львова.

Він відновив просвітницьку і меценатську діяльність. Особливо опікувався він круглими сиротами, яких після світової війни   були тисячі. Було започатковане товариство  “Захист ім.Митрополита Андрея графа Шептицького для сиріт”. За ініціативою і фінансовою допомогою Шептицького було відкрито кілька сиротинців і засновано хліборобську школу.

Дбаючи про просвіту народу, Андрей Шептицький  бажає дати Україні світлих мужів, великих вчених, богословів. Тому щороку своїм коштом він посилав здібну молодь   на навчання до університетів світової слави – до Інсбрука, Фрайбурга, Відня, Рима, Парижа.

 

 

19. Значний внесок зробив Андрей Шептицький і в боротьбі галицьких українців за свій університет у Львові. Восени 1921 року Львівська інтелігенція без дозволу  і проти волі польської влади, заснувала Український Таємний Університет ( від  серпня 1919 року була введена заборона навчатися в університетах Львова українській молоді, що не прийняла польського громадянства та не відбула військову службу у польському війську). Діяв університет до 1925 року.

Бачачи в якому скрутному становищі опинилася  українська молодь, у 1928 році Митрополит на базі існуючої тоді Греко-католицької Духовної семінарії відкрив українську Греко-католицьку Богословську Академію – на той  час єдину українську рівноправну і незалежну вищу школу  в Галичині. Незламним було бажання Шептицького об’єднати український народ в одній самостійній та незалежній державі, і першим кроком для цього він бачив в об’єднанні церков.  У своїй праці  “Як будувати рідну хату”  Митрополит пропонував православним владикам  створити одну Соборну церкву в Україні  – не греко-католицьку і не православну, а ніби нову релігійну конфесію, з титулом Патріарха в Києві.

  

20. Після окупації Західної України у 1939 році радянськими військами почалася низка перетворень, які торкнулися й духовного життя населення.

Почалася широка антирелігійна кампанія серед населення: закривалися релігійні установи, школи стали об’єктами пропаганди комунізму, здійснювалися масові депортації священиків, відбувалася конфіскація церковного майна, заборонялося  священикам надавати релігійну   утіху (богослужіння, хрещення, сповіді, причастя, соборування) хворим і вмираючим у шпиталях.

Це спонукало Митрополита поновити і посилити апостольську діяльність на території Радянського Союзу.

Оцінюючи ситуацію Митрополит перейшов до відкритого наступу проти влади, зокрема, він оскаржував численні насильства, які вона здійснювала над українцями. Але завдяки величезній популярності церкви та особисто Митрополита Шептицького серед західноукраїнського населення, СРСР не намагався ні заборонити Українську греко-католицьку церкву, ні переслідувати її лідера.

 

 

21. Влітку 1941 року на зміну радянській окупації прийшла німецька.

У винятково важких умовах проходила діяльність Митрополита в роки Другої світової війни.

Ставлення Андрея Шептицького до німецької влади за часи її присутності пройшли певну трансформацію. Цьому сприяли релігійні та політичні переконання, однак зрештою стали домінувати етичні принципи.

Оцінюючи ситуацію, яка була в Україні, Митрополит брав до уваги два чинники: по-перше, ставлення влади до УГКЦ в Західній Україні, по-друге, загрозу повернення радянської влади в Галичину.

На першому етапі він позитивно трактував німецьке завоювання, вбачаючи в ньому визволення і незалежність, а німців називав визволителями. Він, як і галичани,  теж вітав переможну німецьку армію, висловлював “вдячність” і закликав священиків молитися за неї. Таке сприйняття  базувалося на тому, що німці, на відміну від радянської влади, могли гарантувати свободу совісті.

Перше відчуття полегшення, яке виникло внаслідок відступу радянських військ було короткочасним, оскільки політика німців стала змінюватися. Вони здійснювали нечувані дії – робили обшуки, арешти та переслідування духовенства. Зокрема, українським католицьким священикам було заборонено здійснювати Святі таїнства, охрещувати євреїв. Німецька влада знущалася не лише над священиками, але й над простими селянами, відбираючи у них вирощені врожаї. Багато людей було вивезено до Німеччини. Внаслідок жорстокої поведінки німців ілюзії, пов’язані з їх присутністю, почали розвіюватися. Відчуття свободи, яке виникло внаслідок вступу німецьких військ, було нетривалим, адже лад, який прийшов на зміну комуністичному – приніс із собою насильство.

У листі до Папи Андрей Шептицький писав:  “Сьогодні ціла країна погоджується, що фашистський режим є ще більшим злом, ніж більшовицький”.

Він зрозумів, що самостійна Україна не потрібна була ні Сталіну, ні Гітлеру. Він відмежувався і засудив гітлеризм. Ця акція не пройшла не поміченою фашистським урядом. Відомо, що було видано розпорядження  про арешт Шептицького. Здійснено обшук у Соборі св. Юра.

Врятував Митрополита його величезний авторитет серед народу.

 

 

22.  Особливо, Митрополит був вражений тими насильствами, які чинила фашистська влада щодо євреїв. Діяльність Шептицького була спрямована на їх захист, він всіляко намагався їх врятувати, ризикуючи при цьому власним життям. 

Не дивлячись на те, що переховування євреїв каралося смертю, Митрополит надавав їм притулок в будівлях церкви Св. Юра,  в монастирях, кількох євреїв навіть переховував у своєму будинку.  За його вказівками і під його керівництвом євреям видавали фальшиві документи, зокрема, свідоцтва про хрещення, їх ховали в монастирях.  Шептицький не лише сам допомагав євреям, але й закликав духовенство, монахів та мирян брати участь в їх рятуванні.

Його пастирське послання “Не убий“, яке закликало не йти на “політичні вбивства євреїв, зачитували в кожній церкві. Засуджуючи людиновбивство як таке, Шептицький засуджував усіх, хто чинив злочин, тих, хто своїми ідеями призводив до нього, і тих, хто спонукав і скеровував на злочин.

З протестами стосовно жорстокого поводження з євреями, Андрей Шептицький у 1942 році неодноразово звертався до Гітлера, прохаючи про лібералізацію німецької політики по відношенню до єврейського населення. Проте це викликало лише незадоволення фюрера і посилювало ненависть до Митрополита. Навіть після ліквідації гетто у Львові у 1943 році  Шептицький продовжував опікуватися євреями і підтримував зв’язки із біженцями.  Завдяки його зусиллям врятовані понад 160 євреїв, серед яких  здебільшого діти.

 

 

23. Митрополит Андрей Шептицький понад усе ставив цінність людського життя, шанував будь-яке віросповідування, любив кожну націю. Ризикуючи життям, жив за принципом Христа і, як Він, готовий був дати себе розіп’яти за свій народ.

Початок другої радянської окупації в липні 1944 року  для Митрополита був тяжким ударом. Не зважаючи на вкрай підірване  здоров’я, він простежив за тим, щоб усі євреї, які переховувалися в УГКЦ повернулися до єврейської громади у Львові.

Вже у вересні 1944 року стан здоров’я Митрополита Андрея Шептицького значно погіршився.

Він був паралізований, у візочку, не міг правити Службу Божу без допомоги отців, бо руки його були зовсім нерухомими.

1 листопада о 1.30 на 79 році життя серце великого Митрополита перестало битися, а 3 листопада його тіло поклали в дубову труну.

4-го розпочалися похоронні відправи.

 

 

24. Тисячі людей з Галичини – різних національностей і віри – не побоялись віддати останню шану Митрополиту, знаючи, що вже наступного дня будуть арештовані, допитані чи зазнають катувань.

Адже про злочини радянської влади у 1939-1941 роках галичани добре  пам’ятали.

Прощання з Митрополитом відбувалось під постійним оком переодягнених радянських агентів і озброєних солдат.

Процесія з домовиною пройшла вулицями Львова – від Святоюрського собору, попри університет, центром міста. За колоною з вінками, йшли монахи, священики, владики, понад 5 тисяч людей, зокрема було багато жінок і молоді. Процесія тривала дві години і домовину з тілом Митрополита опустили у крипту в Соборі Святого Юра. Вся площа була заповнена людьми.

 

 

25. Величава постать Митрополита Андрея Шептицького і нині, на порозі третього тисячоліття, викликає подив і захоплення кожного, хто знайомий з жертовним життям цього великого мужа Української Церкви і культури, гуманіста і щедрого мецената мистецтва.

За довгі роки служіння Митрополит Галицький здобув безмежну любов і пошану не лише галичан, але й усіх свідомих українців різних віросповідань та політичних уподобань у світі. Його надзвичайний гуманізм, людяність і жертовність високо оцінені  в Україні і  в цілому світі.

Канадський парламент  24 квітня 2012 року на засіданні палати громад одноголосно прийняв рішення визнати праведником Митрополита УГКЦ Андрея Шептицького за «відданість основним правам людини» та його діяльність під час Другої світової війни.

У листопаді 2013 року Антидифамаційна ліга (американська організація боротьби з антисемітизмом) нагородила посмертно Митрополита Андрея Шептицького за “мужність і героїзм у порятунку євреїв під час Другої світової війни”.

Його ім’я вже давно стало символом української Церкви, символом духовності нації, символом національного та духовного єднання народу.

Подвижницька праця Митрополита на ниві служіння народу має служити взірцем для нинішніх і прийдешніх поколінь українців. Його молитва до Господа за український народ, як ніколи залишається актуальною і сьогодні.

 

 

26. Всемогучий Боже і Царю всесвіту, спасителю наш, Ісусе Христе, що всім серцем любиш увесь людський рід і своїм безмежним промислом опікуєшся кожним народом зосібна!

Споглянь милосердно і на наш український нарід.  Ми, діти цього народу, покірно послушні Твоїй святій волі, любимо всі народи, що їх Ти відкупив Своєю святою кров’ю на хресті, а передусім любимо щирою християнською любов’ю наш український нарід.

З любови до Тебе, наш Боже, благаємо:

Прости йому всі провини, поправ всі його злі нахили, а скріпи добрі нахили; змилосердися над ним у всіх його потребах. Борони його перед усякою кривдою й несправедливістю ворогів.

Зливай на нього безнастанно Твоє щедре благословення…

 

 

27. Слова звернення до українського народу «Не потоком шумних і галасливих фраз, а тихою, невтомною працею любіть Україну!»

Інформацію підготував заступник директора з ВР Я.Рибак

 

День партизанської слави

 Це - державне визнання внеску народних месників у велику Перемогу над нацизмом, відновлення історичної справедливості щодо масової участі українського народу у визвольній боротьбі проти гітлерівської навали. Це - свято людей сильних духом і з чистою совістю, які не шкодували життя для перемоги над ненависним ворогом.

Міжнародний день миру

 Міжнародний день миру був заснований у 1981 році, а вперше був проведений у вересні 1982 року. 7 вересня 2001 року Генасамблея ООН запропонувала розширити його значення, закликавши ворогуючі сторони в усьому світі оголосити щорічний Всесвітній день припинення вогню і відмови від насилля.

Починаючи з 2002 року, Міжнародний день миру щорічно відзначається 21 вересня

Онлайн-засідання парламенту

 14 вересня 2020 року відбулася онлайн-зустріч членів гімназійного парламенту на платформі Viber. Гімназисти обрали голові комітетів, обговорили подальший план роботи парламенту, а також розглянули програму УХВЛ. 

Вибори голови гімназійного парламенту

 Сьогодні члени гімназійного парламенту проголосували  і обрали  нового голову парламенту... Переможницею стала  Безушко Віталіна учениця 6-А класу. Вітаємо її, і бажаємо успіху, натхнення і творчості..